Коли закінчиться війна, чого хоче Росія і чому у них не вийде захопити Маріуполь – інтерв’ю з Арестовичем

Російські військові втрачають наступальний потенціал і їхніх ресурсів вистачить ще на 2-3 тижні активних бойових дій в Україні. А загрози захоплення Києва зараз немає і вже у квітні кияни зможуть повертатися до своїх домівок. Така перспектива розвитку війни Росії проти України, вважає радник голови Офісу Президента Олексій Арестович. Він у інтерв’ю Радіо Свобода розповів про те, які втрати українські військові нанесли армії РФ, за яких умов закінчиться війна і чому не варто чекати на нову спробу Росії захопити столицю України Київ.

– Які позиції зараз у російських окупаційних військ і які їхні основні цілі тепер?

– Ну вони починали з шести оперативних напрямків окремих. Це Київ, Чернігів, Суми, Миколаїв, Харків і зона ООС. З військової точки зору це просто безглуздя, але вони до нього вдалися, потерпіли закономірний крах. І зараз вони продовжують зусилля лише на напрямку Херсона, Миколаєва і в зоні ООС, де вони намагаються оточити наші війська наносячи удари від Волновахи на північ і від Ізюму на південь. «Клешні» хочуть зробити. І Маріуполь звісно вони знищують. І це все. На решті напрямків, той самий Київ, той самий Чернігів, ті самі Суми, Харків – вони переважно перейшли до оборони, до утримання районів, які вони зайняли. І йдуть місцеві бої тактичного значення, які не становлять серйозної загрози у вказаних містах.

– Чи може бути загроза для Києва у найближчий час, чи стягують вони війська туди і чи готують ще одну спробу наступу?

– Нема чого стягувати, по-перше. По-друге, за військовою логікою, ніколи не тягнуть туди, де немає надій на успіх. Тягнуть туди, де намітився успіх. Для них це Маріуполь, можливо зона ООС, як вони вважають. І, можливо, Миколаїв. Але не Київ… Я думаю, що Києву найближчим часом нічого, окрім артилеристських і ракетних ударів не загрожує.

–​ Який у них зараз план і які задачі стоять зараз?

– Вони перенесли якраз на зону ООС, на Маріуполь та Миколаїв, там сподіваються досягти успіху. Миколаїв марно, зона ООС не знаю, сумніваюсь. А от Маріуполь так, вони оточили. Військові зусилля там їм не вдаються, але от знищення цивільного населення… ця політика терористична, нелюдська. Вбито майже 3 тисячі осіб, наразі…​

–​ Якщо вдасться їм Маріуполь взяти, то це буде…

– Це буде серйозна поразка для нас і певний успіх для них. Але дивлячись які сили вони витратили і скільки вони втратили, то навіть взяття Маріуполя для них буде вже дуже поганою втіхою. Але і Маріуполь не візьмуть. Його не можуть взяти з військової точки зору. Там співвідношення сил – сторін, спроби його взяти показують що це марно. Третю добу по дві атаки на Маріуполь наземними силами. Усі знищуються. І це показує, що з військової точки зору Маріуполь взяти не можуть. Проблема Маріуполя – це геноцид місцевого населення.

–​ А який загалом у російських військ потенціал зараз?

– Вони ввели з 24 лютого 97 тактичних груп, це понад 120-130 тисяч осіб, але є ще тилові частини, тобто загальне групування десь 200 тисяч. З них 15 знищено цілком. 18-20 приведені у стан небоєздатності. Десь 60 (тактичних груп – ред.) зараз оперує, але вони зв’язані боями по усій Україна і десь 10 у них в резерві ще. Це «нічтожні» сили при такому розмаху, та інтенсивності бойових дій. Тобто фактично вони втрачають наступальний потенціал. Тобто вони їдуть вже по інерції, і думаю, що 10 днів, може 14 у них залишилося на те, щоб вони взагалі були здатні на активні бойові дії.

Потім неминучий перехід до позиційної війни, вони стають в оборону, як зараз під Києвом, наприклад. І вже оперативного розмаху не буде. А буде тактичний, тобто бої за перехрестя, за маленькі села, на вирівнювання позицій і так далі. Навіть, якщо вони нашкребуть зараз резерви, хоча у них з цим величезні проблеми, у самої Росії і в Сирії не вдалося набрати. І вони перекинуть сюди, то ці резерви не будуть здатні принципово змінити ситуацію. Тобто вони фактично програли, а зараз вони перед обличчям оперативного глухого кута, а потім і програшу може стати протягом 2-3 тижнів.

–​ На ці 2-3 тижні в України є достатньо ресурсів, аби відбиватися і утримувати кордони, як мінімум у тих межах, у яких вони зараз є? Я маю на увазі умовні кордони..

– Лінію розмежування, фронту. Достатньо ресурсів, більше того, треба розуміти, що ми щодня стаємо більш потужними, а вони втрачають. Тому що ми на своїй власній території, а вони на ворожій. Нам іде західна допомога, у них закінчуються тилові запаси, як ми бачимо з їх звернень за військовою допомогою до Китаю і навіть Північної Кореї, інформація така приходить. І час грає не на їх користь, дуже сильно не на їх. На полі, ми про санкції навіть можемо не казати. Вони можуть бити ракетами, цього добра у них вистачає, крилатих ракет повітряного базування, типу «Іскандер» і вони будуть бити, може більше, ніж зараз

–​ З 1 квітня може бути друге хвиля наступу на Україну?

– Нема чим наступати. Вони можуть бити ракетами, цього добра у них вистачає, крилатих ракет повітряного базування, типу Іскандер і вони будуть бити, може більше, ніж зараз. Але вони намагаються вже майже не застосовувати авіацію, окрім Маріуполя і зони ООС. Але там їх збивають. У зоні Маріуполя нема, на жаль, ППО потужної, а от у зоні ООС збивають щодня фактично. Питання виникає, що Київ, Харків, Чернігів, Суми майже не бомблять вже, тому що вони втратили 83 літаки багато підготовлених екіпажів. Розумієте, вони зібрали 500 самольотів навколо України. Але застосовували 120-150, тому що у них підготовлених льотчиків набагато менше, ніж літаків. І уявіть собі, якщо ми збили 83, ну, може, 85 вже на сьогодні, зі 150 – це більше, ніж половина вже нездатних. Решта виснажились. Тобто це величезна проблема. Навіть цей рід військ у них зараз підточує свої можливості діяти в Україні.

–​ Коли люди зможуть по-трохи повертатися у свої домівки?

– Ну активна фаза 2-3 тижні має завершуватися. Вона майже завершена під Києвом, Харковом, Сумами і Черніговом. Потім мешканці Києва точно зможуть мабуть повертатися до своїх міст, тому що під Києвом відіб’ємо скоріше за все загрозу. Навіть, якщо вони десь нашкребуть якісь резерви, спробують перейти у наступ, то все одно, все закінчиться їх поразкою. Ну просто на тиждень це, або на 10 днів ще віддалиться. Кінець тут один, вони стратегічно програли, програють і оперативно. Тому я думаю, що середина квітня, кінець квітня кияни, які поїхали зможуть повертатися додому.

А потім два варіанти, або мирну угоду укладаємо і вони забираються з кінцями, або позиційна війна, вони будуть намагатися утримувати районі, які тримають. Це для них ще гірша катастрофа, ніж те, що відбулося при спробі наступу. Тому що вони на нашій землі, де їх усі ненавидять. Тилове постачання це вічна проблема. Відбиваємо їх зараз тилові колони і будемо відбивати ще більше. Вони будуть стояти на місці, тобто ми точно будемо знати координати. Це ж не ловити війська, які пересуваються у полі. Ми будемо бити по стаціонарних цілях, групових, це дуже вигідно. А по-третє піде «зільонка» так звана, тобто розквітне природа, і для партизан, сил спеціальних операцій, місцевих – це «лакомий кусочєк».

Умови на переговорах

–​ У Кремлі вже заявляли, що компромісом може стати ідея створення в Україні такої демілітаризованої держави, за прикладом Швеції чи Австрії. Наскільки це прийнятно і які настрої у офісі Президента?

– Це взагалі неприйнятно, тому що ми не Швеція і не Австрія, ми знаходимось у зовсім іншій ситуації. Швеція і Австрія знаходяться у оточенні «прілічних сосєдєй» європейців, які проводять стабільну політику і не бажають зміни кордонів, а Україна держава, яку двічі обманули. У нас нейтральний статус був прописаний у Декларації про сувернітет, а потім Будапештський меморандум, який підписали після того, як віддали третій у світі ядерний потенціал, це величезний аргумент був на користь військової політичної потуги, ми були наддержавою. Ми віддали і всі гаранти Будапештського меморандуму, не лише тільки Росія, нас фактично обманули. І зараз ми маємо гарячу фазу бойових дій тому що, усі гаранти не виконали свої гарантії.

Будь-яка країна світу згідно статуту ООН має право на самооборону і ми в Україні дуже чітко розуміємо, і народ і влада, що сили для самооборони у нас мають бути самостійні, самодостатні, бо ні на кого розраховувати не можна. Тому мова не йде про те, щоб тут була демілітаризована держава.

–​ На які умови може піти Україна для того, аби домовитися про мир?

– Ми не в позиції «прошенія» знаходимось. Скоріше вони нас просять про мир, мені так здається. Тому що вони усі в дуже складній ситуації. Ну прийнятними умовами може бути що, оскільки нас у НАТО не беруть і це НАТО декларувало, це не ми декларували. Ми прагнули вступу до НАТО до останнього. Навіть під час уже цієї кампанії, але НАТО твердо сказало «ні». Я не бачу можливості, на відміну від деяких «патріотів» у лапках, «крикунів», про те, що ми маємо вступити у НАТО за будь-яку ціну. Як, якщо не приймають? От навіть ви б дуже хотіли, щоб я на вас одружився наприклад, а я не хочу – які шанси, скажіть, будь ласка? Або я благав би вийти за мене заміж, а ви не хочете принципово. Я міг би ще 20 років бігати з гаслами «женюсь на Роксолані», але ну це ж нереально. І НАТО не хоче нас приймати. І Росію це дуже влаштовує. Більш того, вона працює над тим, щоб НАТО нас не приймало, я так розумію. Тому оце може бути початком зближення позицій сторін. Нас НАТО все одно не бере, а Росія дуже хоче, щоб ми не були у НАТО. І це одна із умов головних. І це може бути точкою на якій можна почати домовлятися.

–​ Якщо наприклад Росія каже, що ми припинимо наступ, якщо ви не вступаєте у НАТО, що цілком можливо, за вашими словами, і якщо ви визнаєте, що Донбас це більше не територія України і Крим так само. Чи піде на таке Україна?

– Це неприйнятна історія, я думаю, що мова буде йти лише про Україну у міжнародно-визнаних кордонах і ще раз хочу підкреслити, що Україна не відмовляється від НАТО. НАТО відмовляється від нас. Це зовсім інша ситуація. Я думаю, що вони (Росія – ред.) доклали величезних зусиль, щоб НАТО нас не приймало, працюючи з окремими країнами НАТО на двосторонній основі.

–​ З якими саме країнами?

– Я думаю Німеччина насамперед, Угорщина, мабуть. Щонайменше. Може Франція.

–​ Ваш прогноз: от закінчилась активна фаза війни, розмінування відбулося, все спокійно… Скільки часу Україні треба буде для того, аби потім відбудовуватися, в тому числі відновлювити економіку і повернутися, як мінімум до того стану, у якому ми були до війни?

– Тут я не фахівець, навіть уявити собі не можу. Але думаю, що це на десятиліття щонайменше.

–​ Як ви думаєте, чи економічно Україні хтось після війни буде допомагати відновлювати економіку?

Так, однозначно, таких країн дуже багато, які висловили намагання і бажання допомогти Україні. Це практичні пропозиції. А по-друге у нас ще є потужний ресурс у якості заарештованих російських державних коштів. Тобто ви руйнували – ви віддавайте. Мова там йде, я чув за відкритими джерелами, понад 300 мільйонів доларів. Тобто ми зможемо це використати, принаймні над цим працює керівництво України із керівництвом країн-партнерів і міжнародних організацій, щоб російські гроші, які заморозили на Заході, використали на відновлення України.

Трансформація Зеленського

–​ Ви коли звільнялися у січні, то говорили, що Володимир Зеленський «забюрократився». І ви сказали, що він вже не той, але за місяць, коли почалась війна, ви все таки вирішили повернутися. Чому ви прийняли таке рішення?

– Я їхав у військкомат зранку, коли вибухи почалися. Навіть з 4 друзями домовився, що підемо у один підрозділ. Але мені написав голова офісу і сказав, що Олексій – ти нам тепер будеш потрібен. Приїхав у офіс і мені кажуть, що от інформаційна складова дуже важлива і не лише інформаційна, тут є ще окремі завдання, про які я не буду казати. А оскільки я радником не переставав бути, я ж офіційно залишився. Це був такий демарш з мого боку, але я заяву не писав. Питання, що майорів у ЗСУ багато, майже 2 тисячі, я був би 2001 майором. А те, що я роблю тут, може робити лише Арестович. Тут же просто закони воєнного часу. Я точно не дзвонив у офіс і не питав, а візьміть мене назад терміново.

Я розумію, що варто позбутися деяких задоволень, якщо обирати між боргом і задоволенням. От ганятися за російським танком це задоволення, а інформаційну політику проводити і виконувати окремі доручення це борг і, як офіцер, я обрав борг.